Стрибки у довжину, як і інші види стрибків, поділяються на фази: розбіг, відштовхування, політ, приземлення. Важливо зазначити, що сучасний рівень досягнень кращих стрибунів світу створив передумови подолання в найближчий час 9-метрового рубежу. Це спонукає при аналізі техніки стрибка у довжину зосередити увагу тільки на двох основних фазах: на фазі, що визначає зліт (вона поглинає розбіг і відштовхування) та на фазі, що визначає приземлення і включає в себе політ і приземлення.
Виконуючи стрибки у довжину, спортсмен розв'язує кілька рухових завдань. У фазі, що визначає зліт, необхідно набути максимально можливої швидкості вильоту, зберігаючи при цьому оптимальний кут вильоту. Це досягається високою швидкістю розбігу зі збільшенням її на останніх бігових кроках та виконанням ефективного відштовхування з мінімальними втратами горизонтальної швидкості. У фазі, що визначає приземлення, необхідно створити умови, щоб під час польоту та групування зберегти стійку рівновагу, а під час приземлення якомога далі винести ступні вперед.
Спосіб "зігнувши ноги” – найбільш простий, з нього починається навчання стрибкам у довжину в школі. Після "вильоту в кроці” махова нога опускається, поштовхова підтягується до неї і обидві ноги наближаються до грудей. Так стрибун набуває положення групування з опущеними вниз руками. До моменту приземлення він випрямляє ноги, намагаючись послати їх якомога далі вперед, одночасно відводячи руки назад. Вадою цього способу є вірогідність обертання вперед в польоті, що суттєво зменшує результат стрибка.
Комментариев нет:
Отправить комментарий